Тлумачення Символу Віри 

Символ Віри складається з дванадцяти частин (членів), і ми коментуватимемо їх по пунктах.

1. “Верую во единаго Бога Отца, Вседержителя, Творца небу и земли, видимым же всем и невидимым”.

Віра тут означає не сліпий акт відмови від розуму, як думають атеїсти, а, навпаки, найвищий його розквіт. Людина розумом і серцем знаходить Творця і потім уже довіряє Йому. Отже, увірувавши, людина, по-перше, визнає існування невидимих реальностей, і через це її розуму відкриваються нові обрії, а по-друге, вона починає довіряти Богові, і таким чином життя її стає надійним.

Головний предмет віри християн – це Бог. Під цим словом ми маємо на увазі нескінченну Духовну Сутність, незбагненну до кінця у Своїй безмірній могутності, мудрості та славі. Бог всюдисущий і вічний (поза часом), всемогутній і все знає. Він – досконала Правда і Любов, Він не має потреби ні в чому і Сам щедро дає все. Бог не є ніщо з того, що існує у всесвіті. Він не матерія, не енергія, не космос, не вищий розум, не вища частина душі. Навпаки, все, що існує, отримує від Нього буття: все живе – життя, розумне – розум, сильне – силу.

Богом називається єдиним зовсім не тому, що кому б люди не вклонялися, вони вклоняються Йому, а тому, що тільки Він один істинно Сущий, а всі інші, уявні боги (Зевс, Крішна, Перун) – це неправда, яка не має існування, але за якою ховаються злі занепалі ангели. Отже, крім Бога Творця, у Якого вірять християни, немає жодного іншого.

Єдиний Бог називається Отцем, бо Він Особистість, яка одвічно породжує Сина. Але Він стає також Отцем для кожного, хто, увірувавши в Його Сина, приймає Хрещення. Бог Отець ні від кого не виникав і тому називається ще ненародженим і безначальним.

Вседержителем Він називається тому, що весь світ досі існує завдяки тому, що Його сила тримає всесвіт. Увесь світ також керується Його всемогутньою волею, яка всякому добру допомагає, а всяке зло, що виникає через відмову вільних істот від добра, присікає і обертає до благих наслідків.

Бог Отець називається далі Творцем неба і землі, бо Він за своєю вільною волею і без будь-чиєї підтримки з нічого за шість днів створив всесвіт. І метою цього творіння було входження всіх вільних розумних істот у Його вічне блаженство.

Видимий і невидимий світи – це матеріальний всесвіт і духовний світ.

Матеріальний всесвіт був очолений людиною, створеною за образом Бога і призначеною стати Господньою подобою. До невидимого світу належать Ангели і наші безсмертні душі. Ангелами (в перекладі з грецької – “вісники”) називаються створені розумні й могутні духи, які не мають матеріального тіла. Частина їх через гордість відпала від Бога і стала бісами, що породили все зло у всесвіті. Глава їхній, сатана, спокусив перших людей. Після свого заколоту біси назавжди визначилися у своїй ненависті до Бога, і їм приготований морок вічної темряви.

Але все існуюче, як видиме, так і невидиме, створено з небуття свободною волею Отця.

2. “И во единаго Господа Иисуса Христа, Сына Божия, Единороднаго, Иже от Отца рожденнаго прежде всех век; Света от Света, Бога истинна от Бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна Отцу, Имже вся быша”.

Як уже говорилося вище, Бог називається Отцем, бо породив Сина, і тут ми бачимо, як Церква детально описує свою віру в Христа.

Отже, для нас Іісус Христос – це не великий посвячений і не вчитель моральності, не простий пророк і не перший революціонер, а Вічний Бог, Друга Особа Святої Трійці. Він називається єдиним, бо є єдиною Особистістю, хоча й існує у двох природах. Господом Він називається, бо за природою є Владикою творіння. Царство Його – царство всіх віків, і володарювання Його у всякому роді. Але в особливому сенсі Він наш Господь – як наш Відкупитель і Глава Церкви.

Ім’я Іісус Він отримав після того, як став людиною. Це ім’я означає ” Сущий, Який прийшов спасти” або просто “Спаситель”. А слово Христос – не ім’я, а позначення Його служіння після Втілення. У перекладі воно означає “Помазаник”, бо Він, як людина, був помазаний Своїм Божеством, “бо Сам Він помазав Себе: помазуючи Своє тіло Своїм Божеством, як Бог, і будучи помазаний, – як людина, бо Сам Він є те й те. Помазання ж людської природи – божество”. Помазання було дано Йому як Царю, Пророку і Священникові – у давнину, за часів Старого Завіту, царів, пророків і священиків зводили на служіння через помазання освяченою олією, тому їх і називали помазанниками.

Іісус називається Єдинородним, тому що тільки Він один народжений із сутності Бога Отця, на відміну від інших дітей Божих (людей і Ангелів), які мають іншу сутність, ніж Отець.

Далі словами “від Отця народженого раніше за всі віки” підкреслюється, що Син народжений із сутності Отця до початку часу (а час з’явився разом зі світом). Всесвіту могло ще й не бути, але Син вічно народжений від Отця, і Його народження подібне до того, як свічка запалюється від свічки, і перший вогонь не зменшується, а друге світло дорівнює першому. Син вічно пов’язаний з Отцем, як сонце з променем, Він сяйво Його слави і образ Його Особистості, Він вічне самовираження Отця, Його Слово, Премудрість, Сила.

Син, як і Отець, є істинним Богом, на відміну від фальшивих божків язичників та іновірців. Але при цьому не можна вважати, що є два або три Бога. Усі три Особи Трійці – Один Бог, бо одне джерело Божества – Отець. Усі три Особистості мають одну сутність (природу), волю, царство, славу і силу, і Вони всі одна в одній вічно перебувають, відрізняючись лише тим, що Отець не народжений, Син народжений, а Дух ісходить.

Щоб підкреслити істинність Божества Христа, Символ Віри говорить, що Він народжений, несотворений, єдиносущний (тієї самої сутності) Отцю. На відміну від усіх інших істот, Христос не творіння, а породження сутності Отця.

“Імже вся биша” – тобто Сином Отець створив світ (Кол. (1, 16), Ін. (1-3), Євр. (1, 3), свщмч. Іриней Ліонський “Проти єресей”, глава 2, прав. Іоанн Кронштадтський “Про створення світу”). Але не як знаряддя мав Отець Сина, а як звершувача своєї волі, так що весь всесвіт – свій для Господа Іісуса. Все Ним і для Нього створено, і все Його силою існує. Тому Він і врятував той світ, який Він же створив.

3. “Нас ради человек и нашего ради спасения сшедшаго с небес и воплотившагося от Духа Свята и Марии Девы, и вочеловечшася”.

Як уже ми говорили, саме ім’я ” Іісус” означає “Спаситель”. І, починаючи з цього члена (частини), Символ докладно викладає те, як відбулося наше спасіння. Але від чого ж нас треба було спасати? Церква відповідає: від гріха, прокляття і смерті.

Річ у тім, що перші люди, Адам і Єва, відпали від Бога – джерела життя, вчинивши гріх. Унаслідок цього сама природа людини піддалася псуванню, розум втратив контроль над волею і почуттями, втратив свої первісні здібності, тож їй стало важко пізнавати Істину. Воля відхилилася від Бога, і зло заповнило нашу природу, так що нам легше грішити, ніж зробити добро. Цей стан називається первородним гріхом, що породжує як тілесну смерть, так і вічну загибель душі, яка після смерті йде в пекло. І ніхто не міг позбавити нещасну людину від цієї вічної біди, крім Самого Творця. Адже треба було і переробити нашу природу, і винищити злочин, і перемогти смерть, і головне – відновити спілкування з Богом. Хто з людей чи інших творінь міг би зробити це?

І ось зі Своєї милості Господь Сам заступається за Своє творіння. Три перепони стояли перед Ним. Перша з них – прірва між Божественною і людською природами. Адже сказано було Мойсею: “Обличчя Мого не можна тобі побачити, бо людина не може побачити Мене і залишитися живою” (Вих. 33, 20).

Як слабкому творінню встояти перед могутністю Джерела всіх сил? Чи не згорить вона, як метелик у полум’ї? Але з іншого боку, де людина знайде життя, якщо не з’єднається з першим Життям?

Друга перешкода – гріх, який не може бути проігнорований Святим Богом. Адже праведний Творець не може залишити злочин без покарання. Але з іншого боку, немає людини, яка жила б і не згрішила, а отже, всі мають бути покарані.

А третя перешкода – смерть, що руйнує природу людини. Про що можна говорити, якщо всі справи людини пожираються смертю? Як смертній істоті можна спілкуватися з Безсмертним, якщо смерть її не буде знищена?

І ось, Господь Іісус Христос приходить, щоб знищити ці перепони, врятувати людину і зробити її богом по благодаті. Вічний Син сходить із Небес, не переміщаючись у просторі, бо Він Бог і все наповнює. Але як на Небесах Його бачать і Йому повністю покірні Ангели, так у Своєму Народженні Він стає видимим і на землі. Христос приймає плоть від Діви Марії, яка змогла народити Його без участі чоловіка силою Животворящого Духа.

Єдина Особистість Сина Божого починає існувати у двох природах, з’єднаних незлитно, незмінно, нерозлучно, нероздільно. Христос, залишаючись досконалим Богом, став досконалою людиною, що має людську душу, розум, волю. Він не мав лише первородного гріха, та й Сам не зробив ніякого зла, і не знайшлося неправди в устах Його.

І саме для цього і знадобилося непорочне зачаття. Річ у тім, що у звичайному зачатті людині передається споконвічна смерть, і люди, що з’явилися в такий спосіб, врятувати інших не можуть, самі потребуючи порятунку. Але коли людська природа була створена в утробі Діви силою Святого Духа, тоді вона виявилася здатною перебувати в Особистості Бога Сина, тож від самого початку людська природа стала власною природою Христа. І таким чином через Боговтілення було подолано першу перешкоду – різницю природ. Обидві сутності, не знищуючи одна одну, з’єдналися в одній Божественній Особистості, і тепер через Христа ми отримали доступ до Отця.

4. “Распятаго же за ны при Понтийстем Пилате, и страдавша, и погребенна”.

Христос прийшов у світ і дав новий закон, закон любові, але головна справа Христа – це спасіння нас від зла і гріха, а для цього необхідна була смерть, адже життя можна купити тільки ціною життя. Щоб знищити перепону гріха, Іісус Христос добровільно бере на Себе гріхи всього світу. Безневинний Праведник помирає за винних, бере на Себе їхнє покарання і прокляття для того, щоби той, хто увірував у Нього, не загинув, але мав Життя Вічне. Його Кров стає викупом за наші гріхи. Він віддає Кров за кров, душу за душу, тіло за тіло, і таким чином правда Бога вливається в наші серця. “Покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися” (Іс. 53, 5).

Христос як людина Сам приносить Себе в жертву Богові за наші гріхи і цим священнодійством освячує нас, виганяючи гріх з нашого серця, розуму, з усієї природи людини.

Він виправляє давній непослух Адама, ставши слухняним Отцю до смерті, і смерті хресної, ганебної, страшної, болісної. Господь стає новим Адамом, родоначальником викупленого людства. Як перша людина ввела у світ смерть, так Христос дав вічне життя. Замість дерева пізнання – Хрест, який став зі знаряддя страти знаком нашої перемоги і спасіння. Руки, що тягнулися до злочинної справи, зцілені пробитими руками Іісуса Христа. Ноги, що тікали від Бога, повернуті до Нього цвяхами, що пробили стопи Боголюдини. І так явилася Справедливість Бога, бо переміг ворога-сатану не просто Бог, а людина. Та сама природа, яка була взята в гріховний полон у Раю, перемогла

Та сама природа, яка була взята в гріховний полон у Раю, перемогла на Хресті.

Словами “при Понтійстем Пілаті” Церква підкреслює, що відбулася ця подія в конкретний історичний момент, за Понтія Пілата, коли виповнилися стародавні пророцтва про прихід Примирителя (Бут. 49, 10) Бога і людей, припинилася стародавня ворожнеча між творінням і Творцем. І справдилися очікування народів, які колись були чужими для Господа через беззаконне ідолопоклонство і поклоніння злим духам, а тепер стали своїми Йому через звернення до Розп’ятого, через віру в Іісуса Христа.

Ми віримо, що Христос не вдавав, що страждає, а справді терпів страшні муки, щоб нас позбавити від смерті. Хоча, звичайно, страждання це стосувалося тільки Його людської природи (Божественна природа страждати не може).

Він воістину помер і був похований. Його Душа відокремилася від Тіла і зійшла в пекло. І пекло було зруйноване явленням Божественного сяйва. Праведники, які повірили в Христа, піднялися в Рай, і відтоді туди знову з’явилася дорога, закрита злочином перших людей. А давній наш ворог, диявол, був скутий і позбавлений сили, як той, хто несправедливо підняв руку на Творця. Так впала друга стіна між Богом і людьми – стіна гріха, і так зникла причина віковічної смерті, яка не відпускала від себе людину.

5. “И воскресшаго в третий день по Писанием”.

Апостол Петро говорив, що смерть мучилася родовими переймами, коли прийняла в себе Христа, бо не могла втримати Його ( Діян. 2, 24). Причина в тому, що смерть руйнує цілісність людини, бо людина – це не просто безсмертна душа, а союз душі й тіла. Але Христос – всюдисуща Божественна Особистість, і тому, хоча Душа Його і відокремилася від Тіла, через Божество зв’язок між Душею і Тілом Іісуса залишався. Внаслідок цього Душа Христа не залишилася в пеклі і знову з’єдналася з Тілом Його, яке до возз’єднання з Душею, до Воскресіння, залишалося в гробниці нетлінним. Так Господь Іісус підірвав смерть зсередини, не давши їй заволодіти Своєю Особистістю.

І в третій день, тобто в недільну ніч, коли Бог створив із небуття світ, Христос силою Свого Божества воскрес із мертвих. Його душа знову і назавжди з’єдналася з Його ж Тілом, так що воно стало назавжди непідвладним загибелі.

Воскреслий Іісус – Первісток із мертвих, Начаток, тобто перший сніп нового врожаю воскреслих. Смерть була знищена, і з пасхального ранку почався зворотний хід світової історії – процес воскресіння всіх померлих. Так впала остання стіна між Творцем і людьми, і з цього моменту безсмертний Бог “заражає” Своїм безсмертям людство.

Це пророкували і стародавні пророки, чиї слова дійшли до нас у Святому Письмі, кажучи, що смерть буде поглинута життям, і замість тління людство зодягнеться в нетління.

6. “И возшедшаго на небеса, и седяща одесную Отца”.

На сороковий день після Свого Воскресіння Христос плоттю вознісся на Небеса, прокладаючи нам шлях у вічну Вітчизну. Відтепер людська природа перебуває в нетварному океані Божества, вище ангельських полум’яних духів – такою є слава викупленого людства. Відтепер у Христі, що вознісся, сокровенно перебуває наше життя, і ми очікуємо Його повернення, тому що тільки в Ньому наше нове життя відкриється повною мірою.

Господь Іісус сидить праворуч – (одесную) Отця і як людина бере участь в управлінні світом. Він досі є вічним Первосвящеником, Який завжди живий, щоб заступатися за нас перед Отцем, бути єдиним Посередником між Богом і людьми та знищувати гріхи християн Своєю Кров’ю. І Він очікує закінчення проповіді Церкви, що збирає в Царство всіх спасенних. Коли ця місія буде завершена, Христос знову повернеться на землю, і вороги Його будуть кинуті під ноги Його.

7. “И паки грядущаго со славою судити живым и мертвым, егоже Царствию не будет конца”.

Друге Пришестя Господа Іісуса буде не таким, як перше. Господь прийде на землю вже не як Спаситель, а як праведний Суддя. Спочатку над світом засяє Хрест – знак Його перемоги над смертю і гріхом. Перед Обличчям Іісуса піде полум’я, яке змінить всесвіт. Небеса згорнуться, як сувій, і земля розтане у вогні. І з’являться нові небо і земля, де мешкає правда. Христос прийде у славі Свого Отця, і всі Ангели Його з Ним. За Його словом, при співі сурми Архангела воскреснуть усі мертві. Усі живі будуть миттєво змінені. Так що все людство, від першої людини і до останньої, збереться перед Його троном.

Тоді Господь воздасть кожному за ділами його. Праведники отримають Вічне Життя, а грішники разом із сатаною будуть кинуті у вічний вогонь. Так буде відновлена повна справедливість. Усяке добро буде винагороджено, а зло покарано. І не допоможуть нечестивим ні хабарі, ні лжесвідки.

І після Суду настане вічне Царство Слави, яке більше ніколи не скінчиться. У ньому не буде ні смерті, ні хвороб, ні печалі, ні гріха, але тільки дедалі більша радість.

8. “И в Духа Святаго, Господа, Животворящаго, Иже от Отца исходящаго, Иже со Отцем и Сыном спокланяема и сславима, глаголавшаго пророки”.

Далі Символ Віри вчить нас вірити і в Третю Особу Бога – у Святого Духа. Він Істинний Бог, Особистість, а не просто енергія, як думають деякі. Святим Він називається як Сила, що освячує, робить святих вільними від світу і пронизує їх міццю Бога. Адже саме слово “святий” означає “відокремлений від цього світу, позамежний”, а також “морально чистий”.

Він Господь творіння, що дав життя всьому живому, і зараз зберігає його та приводить до досконалості. І головне, Святий Дух дає нам вічне життя, тому Він і називається Животворящим.

Дух Святий вічно ісходить від Отця, з Його сутності, і це Його особиста властивість, якою Він відрізняється від Отця і Сина. Але при цьому Він рівний Їм. Тому в Символі Віри і говориться, що Духу Святому ми поклоняємося і прославляємо Його разом з Отцем і Сином. Він і Творець, і завжди перебуває в Синові, і відкриває нам Христа, і приводить нас до Отця через Сина. Дух Святий засвоює нам спасіння, яке здійснив Господь Іісус. Він керує Церквою, яку Він же і створив, зійшовши у вигляді вогняних язиків на апостолів у день П’ятидесятниці.

Дух Святий наприкінці світу перетворить творіння і дасть життя всім померлим. Він називається Утішителем, бо втішає нас у скорботах і захищає нас від усякої біди.

Через Нього ми отримали Божественне Одкровення, тому й сказано, що Він говорив через пророків. Він – автор і Біблії, і Священного Передання Церкви.

9. “Во Едину Святую Соборную и Апостольскую Церковь”.

Церква, в яку ми віримо, – це таємничий Організм, Тіло Христа, дім Божий, новий народ Отця, відкуплений Кров’ю Господа. Главою Церкви є Господь Іісус Христос. А входять до неї і живі люди, і померлі у вірі, і Ангели – всі об’єднані любов’ю Святого Духа. Тільки тим, хто є членами Церкви, обіцяно спасіння.

На землі Церква – це зібрання християн, об’єднаних Православною вірою, богослужбовим спілкуванням, підпорядкуванням ієрархії та дотриманням Закону Бога. Усі єретики (ті, хто спотворює Одкровення Боже) і розкольники (ті, хто відпав від Церкви з причин, не пов’язаних із вірою, наприклад, з обрядових чи інших причин) перебувають поза нею і не мають спасіння, поки не покаються.

Церква називається єдиною (тобто одною), тому що Вона одна і немає інших. Одне Тіло Христове, як один її Глава, і один Дух Святий. Адже Бог – один, і шлях до Нього – один. І хоча є різні місцеві Церкви (Руська, Грецька, Єрусалимська та інші), але вони не окремі спільноти, а тільки частини Єдиної Церкви.

Вона свята, бо освячує, робить подібним до Бога кожного християнина, яке б життя не вів він раніше. Джерелом святості Церкви є Святий Дух, що живе в ній від дня П’ятидесятниці (Діян. 2, 1-4). А тих, хто вперто чинить зло, відсікаються від Церкви або явно, через відлучення (як, наприклад, Л. М. Толстой або ті, хто пішов в іслам і різні секти), або невидимим судом Бога.

Церква називається соборною, або вселенською, тому що Вона в цілому всесвіті для всіх часів і для всіх без винятку народів несе світло спасіння. У ній немає ні національностей, ні соціальних відмінностей, і сила Бога спасає в ній усіх від усіх гріхів, навчає всіх чеснот, містить усю повноту Істини.

Апостольською називається вона тому, що заснована через апостолів (людей, посланих на проповідь Христом). І дар Духа Святого передається в ній безперервно через рукоположення єпископів і священників безпосередньо від апостолів, учнів Христа. Крім того, Церква і донині виконує апостольський обов’язок проповіді Євангелія всім народам землі, і коли ця місія закінчиться, настане кінець світу.

10. “Исповедую едино Крещение во оставление грехов”.

Головне джерело сил для членів Церкви – це Таїнства, перше з яких – Хрещення. Таїнства – це особливі, встановлені Самим Богом священнодійства, в яких за допомогою зовнішнього обряду вірянину подають благодать Святого Духа, що перетворює нас. Починається благодатне життя християнина через нове народження від води і Святого Духа, через Хрещення для прощення всіх гріхів. Відбувається воно через триразове занурення у воду з призиванням імені Отця і Сина і Святого Духа. При цьому людина омивається від первородного гріха і від усіх особистих гріхів, відроджується до нового життя, що походить від Самого Бога, і входить до Православної Церкви.

Відбувається Хрещення тільки раз у житті, так як і народитися ми можемо тільки один раз. Щоб прийняти Хрещення, необхідно мати віру і покаяння. Але наша Церква хрестить і немовлят за вірою їхніх батьків і восприємників (хресних), які обіцяють виховати в Православ’ї новохрещеного. Потім людині дається особистий дар Святого Духа для здійснення добрих справ. Це друге Таїнство – Миропомазання, що відбувається відразу після Хрещення.

Вершиною всіх Таїнств є Причастя, коли під виглядом хліба і вина православний християнин приймає Тіло і Кров Воскреслого Іісуса Христа для знищення гріха і причастя Життя Вічного. Служба, на якій відбувається це Таїнство, називається Літургією (спільною справою) і Євхаристією (подякою).

Якщо людина згрішить після Хрещення, то гріх прощається їй через священника в Таїнстві Покаяння (Сповіді).

У разі тілесної хвороби християнин звертається до Таїнства Єлеосвячення (Соборування) для зцілення душі й тіла або для дарування безболісної кончини.

Шлюб освячується в Таїнстві вінчання, коли чоловік стає образом Христа, дружина – образом Церкви. І їм дається сила до вічної любові та християнського виховання дітей.

І нарешті, у Таїнстві священства християнину через покладання рук єпископа дається благодать на служіння в Церкві. Якщо висвячується диякон, то він отримує право допомагати священник в богослужінні. Священник може звершувати всі Таїнства, окрім висвячення, а єпископ звершує Таїнства і висвячує, а також керує місцевою Церквою, стежачи за чистотою віри і моральністю її членів.

11. “Чаю воскресения мертвых…”

Ми з надією очікуємо воскресіння наших тіл, ми знаємо, що душа у всіх людей безсмертна. Після смерті праведники йдуть до Раю, де перебувають у деякому (поки що неповному) блаженстві й моляться за ще живих християн. Тому ми і звертаємося до молитовної допомоги святих, як наших заступників перед Богом. І практика показує, що часто ми отримуємо від них реальну, дієву допомогу.

Грішники ж і нехрещені йдуть у пекло, де перебувають у страшному очікуванні покарання. У цей час хрещені можуть ще отримати полегшення за молитвами Церкви.

Але повна відплата здійсниться в День Суду, коли силою всемогутності Бога за даром Воскреслого Спасителя всі померлі оживуть, всі воскреснуть у віці Христа. Тіла померлих людей знову з’єднаються з душами, і тіла точно відображатимуть стан душі: праведники сяятимуть, як сонце, а грішники будуть темні, як ніч. І настане вічність, у якій воскреслі будуть вічно перебувати з тілами, бо смерті більше не буде.

12. “…и жизни будущаго века. Аминь”.

Грішники, як уже йшлося вище, будуть прокляті Богом і кинуті у вічний вогонь разом із дияволом та його ангелами. Там на них чекає невгасиме полум’я, непроглядна темрява і невмирущий черв, і муки їхні не припиняться ніколи.

А праведники отримають Вічне Життя, вони будуть завжди споглядати Бога і від Нього отримуватимуть дедалі більше знання, щастя і насолоду. Святі царюватимуть разом із Христом у новому всесвіті, стануть друзями Ангелів, отримають небесні скарби. Вони житимуть у Новому Єрусалимі і стануть богами по благодаті, Свята Трійця оселиться в них. І блаженство їхнє триватиме всю нескінченну вічність, дедалі зростаючи й посилюючись через спілкування з Нескінченним Отцем.

Таке коротке тлумачення Символу Віри. Так вірить Православна Церква.

Хто такі православні християни

Ми, будучи членами Церкви, під керівництвом Святого Духа правильно зберігаючи віру, дану нам Іісусом Христом, називаємося православними християнами. За визначенням преподобного Іоанна Ліствичника, “християнин є той, хто, скільки можливо людині, наслідує Христа словами, ділами і думками, правильно і непорочно віруючи у Святу Трійцю”.