У 2007 році Архієрейський собор «УПЦ КП» прийняв так звану Історико-канонічну декларацію «Київський Патріархат — помісна Українська Православна Церква». Цей документ є обґрунтуванням претензії «Київського Патріархату» на канонічний статус. Можна стверджувати, що це найголовніший богословський документ «КП».
Автори «декларації» обрушуються на «канони» як на щось негативне, нижче в порівнянні з справжньою духовністю. Канони Православної Церкви порівнюються з старозавітним Законом, і на цій підставі розглядаються мало не як вимушене явище в Церкві.
Все це мало має відношення до православного розуміння канонічного права. Канони християнської Церкви містять вказівку на повноту спасительних засобів. Протиставляти канони і християнську любов просто нерозумно, тому що вони є вираженням цієї любові, виразом турботи про спасіння людини. Вони захищають людину від гріха і помилок.
Якщо богослови «КП» так негативно сприймають Старий Завіт, то нехай скажуть, чому він входить в корпус Священного Писання? Чому Церква відкинула єресь Маркіона, який різко протиставляв Новий і Старий Завіт? Схоже в «КП» не знають елементарних речей, а його вчення є найчистішим модернізмом.
Разом з атакою на статус канонів в Церкві, «КП» все ж апелює до них, коли йому це вигідно. Тобто, на самому початку своєї «Декларації», так званий «КП» забезпечує собі досить зручну позицію — коли канони заважають «КП» він оголошує їх виконання «фарисейством», а коли навпаки, можна викрити інших в порушенні канонів чи гнучкому їх застосуванні, обрушується з жорсткою критикою за це порушення.
Також, «Київський Патріархат» в одних випадках вказує на те, що фактичний стан справ вище всяких «папірців» і зізнань, а в інших прибігає до юридичної казуїстики і буквоїдства.
В одному з розділів «декларації», «Київський Патріархат» апелює до історичних прикладів здобуття церковної незалежності. Багато помісних православних Церков проголошували свою незалежність від Церкви-Матері в односторонньому порядку на багато років розриваючи відносини з митрополією. На цій підставі «Київський Патріархат» виправдовує свою канонічну самоізоляцію. Мовляв, якщо МП чекав визнання свого статусу 100 років, то і ми почекаємо скільки потрібно.
Однак який стосунок «КП» має до автокефального руху? Хіба існує хоч один історичний приклад, коли помісна Церква створювалася шляхом дублювання існуючої церковної ієрархії? Таких прикладів не існує. Створення «паралельної церкви» і претензія на «помісність» — це знущання над сенсом православного вчення про Церкву.
«Київський патріархат» не має ніякого відношення до тієї церковної структури, яка насправді має право отримати автономію чи автокефалію. Створення паралельних псевдо-церковних структур це одна з форм «самочинного зібрання». Ось чому «КП» не може апелювати до прикладів, коли статус самопроголошених автокефалій не признавався якийсь час, але потім все ж затверджувався. «Київський Патріархат» не проголошував свою автокефалію, будучи в складі Православної Церкви, він був створений «з нуля» і існує всього лише трохи більше 20 років.
Нехай «КП» відповість, які православні канони допускають створення ще однієї «церкви» на території, де вже існує православна ієрархія? Це грубе порушення правила «в одному локальному місці повинен бути один єпископ» і злочин проти Єдності і Соборності Церкви. І справа навіть не в адміністративному дублюванні, а в дубляжі Таїнства Євхаристії в одному локальному місці, що є образою цього Таїнства і спотворенням Його сенсу.
Таїнство Євхаристії припускає, що в одному локальному місці збираються всі християни, незалежно від їх соціального стану, походження, раси, національності, політичних поглядів і т. д. Не допускається поділу Євхаристії для різних груп людей.
Не може існувати окремо Євхаристія для «любителів пива», окремо для любителів української мови, окремо для націоналістів, окремо для лібералів, окремо для українців і окремо для росіян і т. д. Це повний нонсенс! Але «Київський Патріархат» допустив поділ Євхаристії, коли в буквальному сенсі в деяких селах стоїть церква УПЦ, а через кілька десятків метрів стоїть церква «КП». І люди в один і той же час причащаються з різних чаш. Це знущання на імперативом любові, вимогою єдності та одностайності.
«Київський Патріархат» бреше або замовчує про те, що єдність Церкви це не тільки невидима єдність і єдність віровчення, але і видима єдність, яка виражається в тому, що люди причащаються Тіла і Крові Христових з однієї чаші!
Але ж є ще й УАПЦ і греко-католики. Перед нами постає суперечлива християнству картина, коли на одному «п’ятачку» відбувається кілька Євхаристій, і люди підходять до різних чаш, тільки тому, що у них різні політичні погляди, різна історична самосвідомість.
Таким чином, Філарет звершив ще більш тяжкий гріх ніж розкол — він створив «паралельну церкву»!
Паралельну церковну ієрархію можна порівняти з підробкою і крадіжкою авторських прав. Це все одно, що відкрити посольство якоїсь країни без дозволу цієї країни. Орендувати приміщення, зробити вивіску — «посольство Франції», приміром, і продавати візи, за якими ніхто нікуди не зможе поїхати. «Київський Патріархат» — це фейковая церква, яка не веде до Бога. Про це потрібно говорити не з ненавистю, а з болем, оскільки в «КП» є багато звичайних і адекватних людей, які попалися на приманку зручного «сервісу» — «зрозумілої» мови, патріотизму і т. д. Безліч ошуканих людей, які отримали фальшиві ” візи «на шляху до Царства Небесного.
В Україні багато років існує справжня Помісна Церква, визнана всією Повнотою Православ’я яка дає всю повноту спасительних засобів, об’єднуючи людей незалежно від їх політичних поглядів. Називається вона — Українська Православна Церква. Без всяких видуманих приставок, які суперечать юридичним документам і церковній практиці.
Навіщо Філарету потрібно було створювати паралельну церковну структуру? Рух до церковної незалежності в інших країнах (Болгарії, Сербії, Греції та ін.) був викликаний бажанням більшості духовенства, чернецтва та мирян. Тільки за цієї умови церква могла знайти визнання незалежного статусу.
Хто ж пішов за Філаретом? Абсолютна більшість єпископату, священиків, монастирів, мирян, залишилися в Українській Православній Церкві! Аргумент про те, що «КП» підтримує більшість населення нікчемний, оскільки ми повинні приймати тільки статистику підтримки тими віруючими, які регулярно відвідують богослужіння і практикують свою віру. З якого дива ми повинні враховувати думку атеїстів, інославних і язичників? Хресний хід УПЦ на честь 1000-річчя кончини князя Володимира (і багато інших) зібрав десятки тисяч православних християн, в той час як до «КП» прийшло всього лише 600 чоловік. Це все що потрібно знати про підтримку віруючими «КП».
Таким чином, претензія так званого «Київського Патріархату» на «помісність» і канонічність богословськи і практично неспроможна, тому що «КП» відкидає православне вчення про Церкву як «Єдиної, Соборної і Апостольської». «Київський Патріархат» відкинув єдність Євхаристії, знехтував апостольським спадкоємством хіротоній і порушив соборний (вселенський) характер Церкви, впустивши до неї націоналізм.